Josef Heinrich Darchinger. Wirtschaftswunder 102758

Минуло не більше восьми років після капітуляції нацистського уряду, коли Йозеф Генріх Дарчингер вирушив у свою фотографічну подорож заходом розділеної Німеччини. Бомби Другої світової війни перетворили великі міста країни на пустелі руїн. Проте на його світлинах не видно жодних ознак занепаду цивілізації. Не те, щоб фотограф маніпулював свідченнями: він просто фіксував те, що бачив. У той час нью-йоркська туристична агенція рекламувала останню можливість відвідати місця бомбардувань, що залишилися. На кольорових і чорно-білих фотографіях Дарчинґера зображена країна в лихоманці відбудови. Економічний бум був настільки неймовірним, що весь світ говорив про "економічне диво". Люди, які його досягли, навпаки, виглядають приземленими, невибагливими, сумлінними і працьовитими. І все частіше вони виглядають чужими у світі, який вони створили.

На фотографіях зображена країна, що опинилася між протилежними полюсами технологічного модернізму та культурної реставрації, між багатством і бідністю, між німецькою Gemutlichkeit і постійною загрозою холодної війни. Вони показують переможців і переможених "економічного дива", людей з усіх соціальних класів, вдома, на роботі, у свій дуже обмежений вільний час і як споживачів. Але вони також показують країну, яка в ретроспективі виглядає як фільм середини минулого століття.

Клаус Хоннеф був почесним професором теорії фотографії в Кассельській академії мистецтв. Він був одним з організаторів documenta 5 та documenta 6 у Касселі, а також куратором понад 500 виставок у Німеччині та за кордоном. Він є автором численних книг, серед яких "Сучасне мистецтво TASCHEN", "Енді Воргол" та "Поп-арт".

У 1977 році Франк Дарчингер розпочав свою кар'єру фотожурналіста, одночасно допомагаючи своєму батькові, Йозефу Генріху Дарчингеру, класифікувати та оновлювати його легендарно великий та ефективний фотоархів. Саме завдяки його зусиллям роботи його батька стали доступними для широкого загалу. Сьогодні Франк Дарчингер працює фотографом-фрілансером у Бонні.

Йозеф Генріх Дарчингер (1925-2013) почав працювати як вільний фотожурналіст у 1952 році. Фотографії Дарчинґера почали регулярно з'являтися в авторитетних німецьких друкованих виданнях з середини 1960-х років. Працюючи фотокореспондентом Der Spiegel та Die Zeit, Дарчингер мав визначальний вплив на висвітлення національних новин Бонна в цих виданнях. Він також представляв свої роботи на виставках і в колекціях фотопортретів - наприклад, Гельмута Шмідта, Віллі Брандта, Ріхарда фон Вайцзеккера чи Генріха Белля. Дарчингер отримав численні нагороди, серед яких - престижна премія Еріха Саломона від Німецької фотографічної асоціації.

It was no more than eight years after the surrender of the Nazi government when Josef Heinrich Darchinger set out on his photographic journey through the West of a divided Germany. The bombs of World War II had reduced the country’s major cities to deserts of rubble. Yet his pictures show scarcely any signs of the downfall of a civilization. Not that the photographer was manipulating the evidence: he simply recorded what he saw. At the time, a New York travel agency was advertising the last opportunity to go and visit the remaining bomb sites. Darchinger’s pictures, in color and black-and-white, show a country in a fever of reconstruction. The economic boom was so incredible that the whole world spoke of an “economic miracle.” The people who achieved it, in contrast, look down-to-earth, unassuming, conscientious, and diligent. And increasingly, they look like strangers in the world they have created.

The photographs portray a country caught between the opposite poles of technological modernism and cultural restoration, between affluence and penury, between German Gemutlichkeit and the constant threat of the Cold War. They show the winners and losers of the “economic miracle,” people from all social classes, at home, at work, in their very limited free time and as consumers. But they also show a country that looks, in retrospect, like a film from the middle of the last century.