Оповідь про мистецтво 102207

ВСТУП Про мистецтво та художників 15

1 ДИВНІ ВИТОКИ Доісторичні та примітивні народи; Стародавня Америка 39

2 МИСТЕЦТВО ДЛЯ ВІЧНОСТІ Єгипет, Месопотамія, Крит 55

3 ВЕЛИКЕ ПРОБУДЖЕННЯ Греція, VII–V століття до н. е. 75

4 ЦАРСТВО КРАСИ Греція і грецький світ, IV століття до н. е. — І століття н. е. 99

5 ЗАВОЙОВНИКИ СВІТУ Римляни, буддисти, юдеї та християни, І–IV століття нашої ери 99

6 РОЗХОДЖЕННЯ ШЛЯХІВ Рим і Візантія, V–XIII століття 133

7 ДИВЛЯЧИСЬ НА СХІД Іслам, Китай, ІІ–ХІІІ століття 143

8 ЗАХІДНЕ МИСТЕЦТВО В ПЛАВИЛЬНОМУ КОТЛІ Європа, VI–XI століття 157

9 ВОЙОВНИЧА ЦЕРКВА XII століття 171

10 ЦЕРКВА ТРІУМФУЮЧА XIII століття 185

11 ПРИДВОРНІ ТА МІЩАНИ XIV століття 207

12 ПІДКОРЕННЯ РЕАЛЬНОСТІ Початок XV століття 223

13 ТРАДИЦІЇ ТА ІННОВАЦІЇ: І Кінець XV століття в Італії 247

14 ТРАДИЦІЇ ТА ІННОВАЦІЇ: II XV століття на Півночі 269

15 ДОСЯГНУТА ГАРМОНІЯ Тоскана і Рим, початок XVI століття 287

16 СВІТЛО І КОЛІР Венеція та північна Італія, початок XVI століття 325

17 ПОШИРЕННЯ НОВОГО ЗНАННЯ Німеччина та Нідерланди, початок XVI століття 341

18 КРИЗА МИСТЕЦТВА Європа, кінець XVI століття 361

19 БАЧЕННЯ І ВІЗІЇ Католицька Європа, перша половина XVII століття 387

20 ДЗЕРКАЛО ПРИРОДИ Голландія, XVII століття 413

21 СИЛА І СЛАВА: І Італія, кінець XVII–XVIII століття 435

22 СИЛА І СЛАВА: II Франція, Німеччина та Австрія, кінець XVII — початок XVIII століття 447

23 ЕПОХА РОЗУМУ Англія та Франція, XVIII століття 457

24 РОЗРИВ ТРАДИЦІЇ Англія, Америка і Франція, кінець XVIII — початок XIX століття 475

25 ПЕРМАНЕНТНА РЕВОЛЮЦІЯ ХІХ століття 499

26 У ПОШУКАХ НОВИХ СТАНДАРТІВ Кінець ХІХ століття 535

27 ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ МИСТЕЦТВО Перша половина XX століття 557

28 ОПОВІДЬ БЕЗ КІНЦЯ Тріумф модернізму 599

Ще один поворот течії 618

Мінливе минуле 626

Книжки про мистецтво 638

Хронологічні таблиці 646

Карти 654

Навряд чи існує у світі багато книжок про мистецтво, які б витримали 16 перевидань, і просто незлічену кількість перекладів практично на всі мову світу, до яких, нарешті, долучилася й українська. Тож книга професора Ернcта Ґомбріха б’є всі рекорди завдяки унікальному підходу автора, який вирішив написати не стандартну академічну сухувату історію мистецтва з купою дат і персоналій, погано відомих навіть фахівцям, а захопливу розповідь, яка читається як роман. Саме тому він назвав свою книгу “Оповіддю”, а не “Історією”, хоча вона містить широкий огляд мистецтва від давніх часів до сьогодення.

Унікальність цієї книги полягає ще й в тому, що автор розповідає про мистецтво з погляду самих мистців, намагаючись розкрити для читача їх внутрішній світ, показати й розказати про те, які задачі вони самі ставили перед собою і які виклики кидали їм обставини їх особистого життя і епох, в яких вони жили. Професор Ґомбріх детально аналізує твори, які виходили з їх майстерень, уникаючи при тому у своїх описах надмірного вжитку суто технічних мистецькознавчих термінів і використовуючи, як він сам пише “просту мову”, але при тому не приносячи в жертву “складність думки”. І що дуже важливо — в книзі нема жодного твору, чия якісна ілюстрація не була наведена прямо на тій сторінці, де ми знаходимо його опис, що робить книгу дуже зручною у читанні.

Важливо також підкреслити, що переклад книги українською зроблений колекціонером і знавцем мистецтва професором Андрієм Накорчевським, що гарантує його високу якість.

«Оповідь про мистецтво» стала міжнародним бестселером, її перекладено на понад 20 мов.

Ернст Ґомбріх (30 березня 1909, Відень, Австро-Угорщина [нині Австрія] – 3 листопада 2001 р., Лондон, Англія) — австрійський і британський історик мистецтва й один із найбільших його популяризаторів, який представив мистецтво широкій аудиторії у своїй найвідомішій книзі «Оповідь про мистецтво» (1950; 16-те вид. 1995). Вивчав історію мистецтва під керівництвом Юліуса фон Шлоссера у Віденському університеті. У 1936 році переїхав до Лондона, де став науковим співробітником Варбурзького інституту. Під час Другої світової війни працював у Британській телерадіомовній корпорації, перекладаючи німецькомовні радіопередачі. У 1946 році повернувся до інституту, працював там на кількох посадах, а 1959 року став директором і залишався на цій посаді до самого виходу на пенсію в 1976 році. Ґомбріх також обіймав наукові посади в Оксфордському, Лондонському та Кембриджському університетах у Сполученому Королівстві й у Гарвардському та Корнельському університетах у США.